Начальник відділу охорони культурної спадщини Чернівецької міської ради Олена Пушкова та фахівець з питань археології, кандидат історичних наук ЧНУ ім. Ю.Федьковича Микола Ільків розповіли про початок роботи номінування пам’ятки Трипільської культури до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО
Олена Пушкова: Наукові дослідження і пошукові якісь бібліографічні пошуки – це окремий вид наукової діяльності. Не завжди спеціалісти, чиновники, люди, які зайняті іншими питаннями, можуть цим займатися. Але ми спілкуємося з представниками музеїв різних напрямків, остання ініціатива, археологічна культура наших попередників, культура Трипілля-Кукутень, яка більше 150 років досліджується на території України, Румунії, Молдови, то сьогодні є ініціатива включення такого потужного спадку до спадщину ЮНЕСКО. Такі ідеї виникають досить несподівано і з найменшого приводу. Невинна якась бесіда, якесь спілкування на зовсім іншу тему, вони породжують спілкування і знаходяться ентузіасти, спеціалісти і рівень роботи росте. Це настільки нова і цікава ініціатива, бо попередньо до списку ЮНЕСКО подавалися окремо розташовані пам’ятки і остання пам’ятка Херсонес Таврійський, як об’єкт археології, він пройшов усі необхідні процедури, але він тепер під впливом іншої держави.
Людмила Григорчук: Розкажіть більше про бажання номінувати пам’ятку Трипільської культури до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Олена Пушкова: Взагалі об’єкти, коли номінуються до світової спадщини ЮНЕСКО, мають мати якісні, людську і світову цінності, ознаки цивілізації, які були колись втрачені. Такі критерії номінування сьогодні є. По тих критеріях втрачених цивілізаціях попередніх історичних періодів то культура Трипілля-Кукутень може номінуватися. Дуже багато знахідок знаходиться у Київських музеях, у приватних зібраннях. Надзвичайно велика зацікавленість до такої теми була проявлена саме румунськими колегами. Коли ми приїхали на зустріч у музей Буковини, то на неї були запрошені представники семи музеїв, які мають у себе пам’ятки. У них державна програма досить інтенсивно фінансується, чим не можемо похвалитися ми. Сьогодні це приватні ініціативи, приватні фонди і це виключно якісь зусилля ентузіастів, тому що матеріалів багато, але вони всі десь просовуються на таких містечкових рівнях і на приватних структурах. Не має державної підтримки, немає державної програми популяризації охорони культурної спадщини, опрацювання документації. Це дуже складна і дороговартісна робота. Тому ми сподіваємося, як і ми робили досьє для університету за власної ініціативи і своїми силами, то з нашої української сторони чекає така ж доля.
Якщо порівнювати нас, то ми відстали від румунських колег мабуть назавжди. Це те, що сьогодні ми приїхали з таким враженням, наскільки фінансуються у європейських фондах Євросоюзом, то Україна не може взяти участь у таких проектах, чи не хоче. На державному рівні у нас навіть не визначені такі процеси. Хоча ми вже маємо певний досвід проходження такої процедури, до нас звертаються по допомогу з інших областей України, бо не знайомі з механізмом опрацювання такої документації. В цьому плані ми сподіваємося на підтримку колег з Румунії, бо їх досвід набагато більший, вони основні подавачі, а ми лиш партнери.
Микола Ільків: Показати ми маємо що, оскільки те, що ближче до нас, це територія Чернівецької області, то відомо близько 300 об’єктів Трипільської культури. Це велика концентрація. На території самого міста теж є більше десятка поселень. Звісно, візуально вони можуть бути сприйняті тільки після археологічних досліджень. Тим не менше проводилися на них багаторічні дослідження, якщо говорити в обласних масштабах численними експедиціями і з Києва, і з Львова, і з Москви, і з Петербурга. У Краєзнавчому музеї є дуже великі колекції старожитностей Трипільської культури, які можуть гідно представити наш регіон не лише на містечковому рівні, але й на міжнародному рівні. Тому при бажанні, звісно, це не так складно зробити за належної підтримки, фінансування.
Людмила Григорчук: То ми даємо матеріали, а румуни беруть всі фінансові затрати?
Олена Пушкова: Швидше за все так і буде, єдине, що з нами працює благодійний фонд Сергія Тарути, ці люди також зацікавлені, щоб популяризувати спадщину нашу.
Людмила Григорчук: Нащо вам це?
Олена Пушкова: Це наше завдання, це частина системи охорони культурної спадщини, виявлення і популяризація. Це цікаві пласти, які не мають бути втрачені.
Людмила Григорчук: Але ми популяризуємо, вкладаємо гроші і сили, а потім до нас приїдуть туристи і що ми з ними будемо робити?
Олена Пушкова: Так, кількість туристів, після того, як університет став спадщиною ЮНЕСКО, збільшився на порядок. Такі об’єкти включаються у світові маршрути, це той бренд міста, це той елітний клуб, де Чернівці можуть і зобов’язані бути представлені на рівні інших цивілізованих міст. Це тягне за собою рівень відповідальності. Держава має гарантувати утримання об’єктів за власні кошти.
Людмила Григорчук: Але у нас цього немає
Олена Пушкова: Ми сподіваємося, що ця ситуація зміниться. Закінчиться війна і кошти, які витрачаються на військові дії, будуть направлені і на сферу охорони культурної спадщини. Це той ресурс, той імідж усвідомлення себе, визначення себе в культурному процесі.
Людмила Григорчук: Для вас, науковців, що це дає?
Микола Ільків: Це можливість проводити повномасштабні дослідження, які є дорого вартісними і ґрунтуються в основному на власній ініціативі. При певному статусі, це буде робити значно простіше, буде вільніший доступ до самих об’єктів, які часто перебувають у приватній власності, будуть краще охоронятися, а деякі можна буде перетворити на повномасштабні екскурсійні об’єкти. Наприклад, знамените поселення Трипільської культури – Шипинці, відоме з кінця 19 століття, яке на рівні з топонімічними поселеннями Трипілля на Київщині, Кукутень в Румунії, теж там проводилися дослідження австрійськими, румунськими фахівцями. Українськими фаховими археологами. Згадати того ж Кадля, Ольжича і багатьох інших. Для науковців це буде цікаве тим, що покращиться пам’ятно-охоронна сфера і воно буде залишатися неушкодженим і надалі, з іншого боку покращиться і сама можливість їх вивчати і популяризувати.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
