Узвишшя Ґьобеля: де чернівчани любили випити пиво понад 100 років тому. Історична розвідка

Хмільні напої, смачні страви та веселі розмови ще сто років тому можна було знайти на спуску до залізничного Двірця від Педагогічного коледжу.

Тоді цей пивний райський закуток називали Узвишшям Ґьобеля.

Сьогодні Göbels Höhe – одне з найзабутіших місць Чернівців.

Естетична окраса міського ландшафту нині  в повному занепаді. Алеї перетворилися в непрохідні чагарники, вимощені доріжки – в собачі стежки, замість деревʼяних столиків кучугури сміття. А соложавий запах хмільних напоїв замінив затхлий сморід багнюки та гнилі.

Узвишшям Ґьобеля з 70-их років ХІХ століття почали називати спуск, який з’єднував центр міста із залізничним вокзалом. У 1891 році підприємливий чернівчанин Йозеф Ґьобель, броварня якого знаходилася в підніжжі пагорба, вирішив впорядкувати місцину, якою містяни спускалися до залізничних низин. І запропонував городянам квапливий спуск замінити неспішним смакуванням прохолодного пива в затінку яблуневого саду. Так і з’явився тут ресторан з альтанками розрахований на 4 тисячі осіб.

Чудесний вид на привокзальну площу, на низину Прута, на Садгору й околиці міста заворожував та приваблював чернівчан та гостей міста прийти сюди. За спогадами просвітника Миколи Гараса, українські інтелігенти облюбували сад-ресторан і частенько проводили тут збори.

Узвишшя Ґьобеля було не лише випивально-наїдальним місцем у Чернівцях. Воно грало важливу й культурну роль. Завдяки облаштованій великій терасі тут проводили концерти, музичні зустрічі тощо. Так, у травні 1891 року на Göbels Höhe провели Паркове свято, на якому виступила музична капела знаменитого 41-го полку.

Пізніше у 1897 році в пивному саду відбувся концерт російської співачки Надії Славинської, яка заспівала з-поміж іншого й українських пісень. До слова, це потішило присутніх депутатів Буковинського сейму Євгена Пігуляка та Степана Смаль-Стоцького.

Проіснувало Узвишшя до 1964 року. Тоді стався потужний зсув ґрунту в цій місцевості і поховав під собою залишки колишньої окраси міста. Опісля жодних робіт з відновлення пішохідної зони, з прокладення стежки навпростець від центру до вокзалу, з відбудови затишного місця для відпочинку не проводилося.

Нині із забуття Узвишшя Ґьобеля намагаються витягнути активісти, митці, краєзнавці. Зокрема художник Тарас Полатайко одним з перших підняв на розголос занепалу окрасу Чернівців та спробував звернути увагу міських управителів на безглузде простоювання місця, котре змогло б стати туристичною родзинкою. Та й логістичною розв’язкою між районом залізничного вокзалу і районом колишньої Резиденції.

Ініціативу Полатайка чиновники міської ради розглянули, підтримали, відправили на вивчення. І завмерли в очікуванні.

Наразі під шелест дерев і спів пташок колишнє Узвишшя Ґьобеля частує своєю красою лише випадкових зайд, які, мабуть, про існування колись ресторану на цьому спуску й не здогадуються.