Історична розвідка про сподвижника української мови, священика і поета - Григорія Воробкевича

На Руському кладовищі в Чернівцях у 1884 році спочинок знайшов священик, поет, молодший брат неповторного Сидора Воробкевича – Григорій Воробкевич.

Григорію було 46 років, коли він покинув земний світ. Але за своє нетривале життя він здобув повагу, підтримку й любов у земляків. Своєю творчою і духовною працею він невіддільно влився у культуру Буковини.

Він писав вірші, які його брат Сидір поклав на музику і вони були досить популярними серед тодішньої молоді.

В дитинстві їм з братом дід Михайло, священик у Кіцмані, котрий змінив козацьке родове прізвище Оробко на Воробкевич, розповідав історії про звитяги козаків, про бої за українські землі, про боротьбу за волю. Ті яскраві образи на все життя врізалися в памʼять і душу Григорія. І ожили в його творах. Він пише історичну драму «Берестечко», поеми «Богун», «Богдан під Львовом», а також багато поезій на козацьку тему. Григорій Воробкевич видавався у тогочасних альманах під псевдонімом Наум Шрам, який позичив із твору Пантелеймона Куліша «Чорна рада».

Однак повноцінну збірку віршів було видано лише в 1904 році. Видатний письменник, редактор і літературознавець Осип Маковей взявся впорядкувати поезію Григорія, брата Сидора, якого Маковей дуже поважав.

Григорій Воробкевич хоча й був священиком, але осторонь світського життя ніколи не стояв. Однією з причин, чому буковинці повинні памʼятати і шанувати імʼя Григорія, є його громадська позиція. Українська позиція. Він долучився до створення українського товариства «Руська бесіда». Одного з перших товариств українців на теренах Австро-Угорської імперії.

Читати ще: Історична розвідка. Воєнні хроніки цього священика - безцінні

Виступав проти розповсюдження «язичія» москвофілами, яким вчили у школах, використовували у письмі. Бо вважав, що воно буде згубним для українців, для української культури. Українці повинні писати так, як розмовляє народ, а не вигаданою й напівмертвою мовою.

«Ненадобно хахлам письма,

їх письма нам вадять —

І язик їм вирубати!» —

цареві вни радять.

І так сталось на Вкраїні,

письмо їй забрали, —

Живе слово також вкрадуть,

як ‘го ще не вкрали», - писав Григорій Воробкевич у 1877 році.

Зупинила просвітницьку й духовну працю Григорія хвороба. 20 листопада 1884 року він змушений покинути свою паству в Топорівцях і переїхав до брата Сидора в Чернівці. Через чотири дні Григорій Воробкевич полишив земний світ.

Пам’ятаймо. Не потрібно щодня носити вінки й букети квітів до могил видатних чернівчан, але знати про їхню роль та значущість необхідно.