Мій лікар: Зробити так, аби хвороба не виникла, – це і є сімейна медицина

А ви вже обрали свого лікаря? Чи, можливо усе ще вагаєтеся: з ким краще підписати декларацію? Інформаційне агентство АСС пропонує спецтему «Мій лікар». Ми познайомимо вас з терапевтами, педіатрами та сімейними лікарями Чернівецької області, розповімо, як вони обрали свою професію та хто для кожного з них ми – пацієнти. Якщо ви вважаєте, що обраний вами лікар теж вартий публікації на нашому сайті, пишіть нам про це!

Сьогодні у рубриці «Мій лікар» - Марія Мельничук, директор КНП «Глибоцький районний ЦПМСД», сімейний лікар.

У селі дуже потрібен лікар

- Я виросла у багатодітній сім`ї хліборобів. І з дитинства мріяла бути лікарем. Моя бабуся мала рани з часів війни і постійно робила собі перев’язки. Скільки себе пам’ятаю, допомагала їй: обробляла зеленкою, обмотувала бинтом. Не уявляла себе ні в якій іншій професії, крім медика. Тому вступила до Чернівецького державного медичного інституту. Вивчилася на терапевта. А коли постало питання, залишатися працювати в Чернівцях, чи повертатися до села, навіть не задумувалася: повернулася до сільської амбулаторії. Знала, як потрібен селянам, звичайним робітникам, лікар, - розповідає Марія Лазарівна. - Працювала дільничним терапевтом. Але по факту лікувала не тільки дорослих, але й дітей. Бо в селах не завжди є свій педіатр. Тому, коли приходила на виклик до дорослих, мене часто просили оглянути й дитину. Це не давало мені забути педіатрію, яку вивчала ще в інституті.

А у 2009-2010 роках пройшла 6-місячні курси  спеціалізації з сімейної медицини на базі кафедри загальної практики-сімейної медицини Буковинського держаного медичного університету. Це була необхідність, продиктована часом. І я стала сімейним лікарем. Тоді добре «підтягнула» свої знання з педіатрії. Тепер лікую і дорослих, і дітей з великим задоволенням.

Аналізи можна здати у сільській амбулаторії

-  Упевнена: саме якісна робота сімейних лікарів може не допустити чимало захворювань. Бо наше завдання – не констатація діагнозу, а його попередження. Це і є моя професійна мета. Реалізація її почалася із впровадженням медичної реформи, коли медицина чітко розділилася на первинну і вторинну. І первинну ланку почали фінансувати. Нині кожен лікар має електрокардіограф (а колись на все село їх було лише 1-2!), глюкометр, пульсоксиметр тощо. Тож   пацієнту не треба їхати для мінімального обстеження до Чернівців - усе можна зробити у сільській амбулаторії або ЦПМСД. І лікарю простіше працювати: він може на місці дообстежити і відкорегувати лікування.

Читайте ще: Мій лікар: Бути сімейним лікарем означає бути поруч від народження до смерті

Я дуже тішуся, коли бачу, що в нашому районі знизилася кількість інфарктів і інсультів, зменшилися ускладнення цукрового діабету. Це говорить про те, що працює первинна ланка, що медики діють на випередження. Бо лікування хвороб за фактом їх виникнення – це необхідність, а от зробити так, аби хвороба не виникла або не допустити ускладнень – це мета, вважаю, кожного сімейного лікаря.

Українській лікар не вміє працювати без душі

- У 90-ті роки мені довелося певний час попрацювати в Італії. І там я бачила, як діє налагоджена система сімейної медицини. Зокрема, мене дуже вразило, як дієво впроваджений паліативний догляд за пацієнтами. І те, що нам поступово вдалося налагодити паліативну допомогу в нашому районі, мабуть, можна вважати частинкою мого професійного успіху. Тепер пацієнти у термінальних стадіях захворювання не змушені лікуватися у стаціонарах, щоб отримувати адекватне знеболення. Ми, сімейні лікарі, та медсестри навчаємо рідних доглядати за хворими в домашніх умовах, робити ін`єкції та регулярно відвідуємо їх.  

Так само гіпертоніків та хворих на цукровий діабет вчимо вимірювати тиск та цукор крові. Випередити хворобу – це ще й проінформувати людей, навчити їх діяти, правильно харчуватися, вести здоровий спосіб життя.

Я не можу сказати, що первинна медицина Італії – мій ідеал. Я мала чому навчитися в них, але створювати потрібно своє, пристосоване до наших реалій, нашого менталітету. Бо ми, українці, не вміємо лікувати без душі. Ми разом з пацієнтами проходимо всі шляхи в їхніх хворобах, пропускаємо все крізь серце. В Італії ж все поставлено на конвеєр: проконсультував – призначив - отримав гроші - забув. Український лікар так працювати не може.

Вам буде цікаво: Мій лікар: Сімейний лікар – це не тільки медик, а й економіст та фінансист

Мрію про здорових пацієнтів

- Мрію, аби мої пацієнти навчилися запобігати хворобам. Аби, попри цукровий діабет, жили повноцінним життям, займалися спортом, вчасно приймали призначені препарати і не знали, що таке ускладнення. Щоби підлітки мали повний календар щеплень, а за пробою Руф`є займалися фізкультурою в основній групі.

Я не сумніваюся, що ми разом з моїми пацієнтами до цього прийдемо. Принаймні, я роблю для цього все, а люди, які підписали декларації саме зі мною, довіряють мені.  

Ольга КАМСЬКА, ІА "АСС"