Наталія Гусак
- Наталю, ви змінили громадську діяльність на чиновницьке крісло. Розкажіть, що для вас на цій посаді стало найважчим?
- Я наразі не можу визначити, що було найважче. Можливо був якийсь певний адаптаційний період. Він стався через те, що, коли ти працюєш більш самостійно, а потім потрапляєш в команду, необхідно розуміти, що тут є робота команди, є команда відповідальність. Ось тут трошки було складно адаптуватися. По самій громадській діяльності можу сказати, що вона мені безумовно дуже допомогла. Тому що, коли вже заходила сюди, приймаючи певні повноваження з тих галузей, з якими я зараз займаюся, знала досить багато людей і в більшій мірі це була комунікація конструктивна, тому не було якихось проблем. Дискомфорту чи якогось страху немає. Відповідальність вона або є, як і в громадській діяльності, попередній моїй викладацькій, управлінській діяльності. Так само і тут, відповідальність однакова.
- Медицина – це та галузь, з якою ви були знайомі чи не найкраще. Проте ніхто не сподівався, що станеться коронавірус. І ви, власне, були в епіцентрі усіх подій. Розкажіть, на вашу думку, як впоралася Буковина з першою хвилею захворювання?
- Не можу сказати, що ми взагалі не сподівалися. Тобто, на той момент, коли команда заходила в ці стіни працювати, сигнали вже надходили. Починаючи з січня вже були підготовчі моменти. Поруч з підготовкою до виконання домашньої роботи щодо медичної реформи, яка мала стартувати з 1 квітня, вже окремі представники департаменту обходили лікарні, де дивилися можливу підготовку до коронавірусу. Це тоді, коли ми тільки дзвінки отримували з Китаю. Страху точно не було, ні у мене, ні в когось у департаменті охорони здоров’я чи нашої команди. Розуміли, що це є виклик, над яким треба працювати. І кожен в своїй ролі впорався на відмінно. Чи це наші лікарі, які навіть не задумуючись надавали медичну допомогу, перепрофільовували відділення, чи це управлінці цих лікарень, які зуміли відгукуватися і шукати можливості залучення благодійної допомоги, чи це волонтери, медсестри, поліція, чи Держпродспоживслужба або лабораторний центр. Мені здається, що Чернівецькій області цей виклик був даний завдяки тому, що є таке відчуття, що ми впоралися б. Коли вже пройшов якийсь час, до нас приїжджали дуже багато поважних людей, міністри, епідеміологи, вірусологи і всі дуже дивувалися, як ми з перших днів вміли поставити роботу по виявленню пацієнтів, які інфікувались COVID-19.
В нас найбільший удар на себе взяла первинка. Наприклад, коли ми тестували вже по 500 зразків, і в нас кількість інфікованих росла, всі казали «Чернівецька область – Ухань». Але, хто добре вміє аналізувати, той точно бачив, яку кількість зразків здійснювали на добу в інших областях. Є багато тонкощів, у яких можуть розумітися тільки фахівці – яка це має бути пробірка, на який день потрібно взяти зразок. У нас це все працювало, як годинниковий механізм з перших днів. У нас жоден лікар з первинної ланки в будь-якому селі не відмовився брати зразки. Коли до нас телефонували інші області і навіть окремі високопосадовці і питалися «Де ви берете ті зразки?». Я кажу, що в нас працює первинна ланка. В межах обласного бюджету можу сказати, що ми впорались. Ми вистояли. Медична система наша спрацювала на відмінно.
Читайте також: Впливовий АССпект: Василь Продан – про Чернівці, сесії та мерські амбіції (ВІДЕО)
- Ви в цей час комунікували, ви постійно були з людьми. Чи робили ви тест на коронавірус?
- Я була в декількох інфекційних відділеннях, була і під час того, коли там лежали пацієнти з коронавірусом, але я завжди була в засобах індивідуального захисту. Я завжди боялась захворіти виключно через те, щоб не випасти на певний час з робочого графіку і не заразити дітей, які в мене вдома, тому берегла себе. Але вже коли з’явилося ІФА-тестування, зробила тест на наявність антитіл. Можу сказати, що я не перехворіла коронавірусом.
- Коли очікуєте другу хвилю і як готуєтеся до неї?
- В експертів є різні думки стосовно другої хвилі. Хтось говорить, що ще перша не завершилася. Але, оскільки експерти кажуть, що восени може бути ще й і інший спалах, ми зараз знаємо, що коштів, які надходять по «ковідних пакетах» по фінансуванню з НСЗУ для окремих закладів, їх є з надлишком, тому ми запропонували закладам формувати резерв антибіотиків на осінь. В будь-якому випадку, вони не будуть зайвими. Ну і окрім того зараз замовили експертизу, щоб налагодити кисневу подачу в обласній клінічній лікарні. Деякі відділення там вперше за всі роки були оснащені киснем. Але те, що я бачила у реанімації, мене не дуже тішить. Коли ми кажемо, що це лікарня третього рівня, а ти заходиш і бачиш, що кисень там - це просто трубочка зі стіни. Це не так має відбуватися у таких медзакладах. Тому ми готуємо більш сучасне оснащення кисневої подачі в реанімацію ОКЛ і взагалі кисневу станцію.
- Чи можливий в області знову тотальний карантин і за яких умов влада піде на цей тотальний крок?
- Ми контролюємо декілька показників, які визначені постановами. В Україні є адаптивний карантин. Зараз ми закриваємо окремі відділення, які були раніше перепрофільовані під інфекційні ліжка. Безумовно, у нас буде завантаженість зростати, це вже мінус один показник. Плюс, у нас відсоток нововиявлених зростає. Але для нас важливо саме питання навантаженості на медичну систему. Якщо ви пам’ятаєте, COVID-19 починався у Чернівецькій області, але я дуже добре знаю, що ті перші кроки щодо введення карантинних заходів розроблялися тут, без центральної подачі. Якщо будемо бачити, що так потрібно, то будемо вводити обмеження нашою комісією ТЕБ та НС. Також, всі ми маємо розуміти, що карантинні заходи і їх продовження залежать тільки від кожного з нас. Я повернулася з відпустки, була в декількох містах. Там навіть в маленькі магазини тебе не пустять без маски. Ми трохи більш розслабилися. Я розумію чому. Тому, що нас більше ця тема стосувалася, ми більш втомилися, ніж інші області, але, все одно, необхідно говорити про те, що коронавірус ніхто не придумав, від нього реально помирають люди і це досить важка хвороба.
- Ще одна тема важлива для Буковини – конфлікт через закриття дитячого протитуберкульозного санаторію «Садгора». Суд визнав незаконним його закриття. Чи буде переглядатися рішення про ліквідацію санаторію?
- Для мене це не конфлікт, для мене це управлінське рішення. Я вважаю це рішення правильним. Ми подавали його на сесію обласної ради і я вдячна кожному депутату, який його підтримав, тому що ми дуже добре аналізували діяльність цього санаторію. Коли ти приїжджаєш, а там лише декілька дітей, а на цих декількох дітей – 160 працівників, а ми це все фінансуємо – 20 мільйонів на рік. При цьому ми не маємо пульмонології дитячої в обласній клінічній лікарні, нормального відділення, сучасного. Ми не маємо нормальних умов лікування, починаючи від дітей та закінчуючи дорослими. Я розумію, що тут є питання політичне. Інший конфлікт, триває поки йде тема санаторію «Садгора», я не бачу там більше п’яти осіб, які піднімають цю тему, зі 160 працівників. Вже після закриття я аналізувала весь контингент дітей, які там знаходилися. Нам треба навчитися говорити собі правду, що є заклади, де ліжкодні наповнювалися по графіку. У нас є інтернатні установи і от цими дітками по графіку заповнювався санаторій «Садгора» по графіку. Це робилося для того, щоб мати можливість функціонування такого санаторію. При цьому зараз нам говорять, що це тому, що в нас не працює первинка, в нас не виявляють дітей, які мають ризик захворіти. Це тотальна неправда. Скажу, що тут можу заступитися за медичну спільноту і окремі медичні працівники, не активісти, не працівники виховного сектору санаторію «Садгора», говорять про те, що насправді ні західна модель, ні будь-яка інша модель лікування, оздоровлення, профілактики туберкульозу не містить такої ланки, як санаторно-курортне оздоровлення.
- Все-таки там розміщуватиметься реабілітаціний центр?
- Ми б хотіли, тому що в нас є дуже багато поважних людей і просто працівників, які за цей час вигадали дуже багато міфів. Наприклад, що ми це зробили, щоб продати приміщення, розпродати землі. Ми готуємо проектно-кошторисну документацію на сучасний реабілітаційний медичний комплекс. Там буде один корпус медичної реабілітації, другий – соціальної. Хочемо подавати на ДФРР на фінансування. Ми б хотіли, щоб приміщення використовувалися під наш притулок, зараз це центр соціально-психологічної реабілітації дітей. У нас ще є центр соціально-психологічної допомоги. Це просто жах, в яких приміщення перебувають там зараз діти і жінки. Але найбільший жах – це те, що окремі жінки з дітьми відмовляються будь-куди йти, тому що знають, куди вони йдуть, в ті приміщення. І вони далі страждають в сім’ях, бо вони не знають, куди подітися. І лише за останні декілька тижнів таких випадків дуже багато. В цей час у нас стоїть світле і просторе приміщення, яке готове вже приймати цих матерів, дітей, цих самих дітей, які відвідували санаторій «Садгора».
- Тих кілька дітей, які проходити там санаторно-курортне лікування, де вони зараз? Де вони можуть отримати таку допомогу?
- Я б не сказала, що це лікування. Це більше оздоровлення. З тих дітей, які потрапляли, це тільки 5 із закритою формою. Інші діти – це ті, які взагалі не мали відношення до туберкульозу або просто проживали у сім’ях, які опинилися у складних життєвих обставинах. Хтось із родичів мав туберкульоз і у цих дітей визначався ризик. Але тут питання в тому, що у нас була створена робоча група, де були розроблені нові маршрути. Декілька лікарів перейшли працювати в обласну клінічну дитячу лікарню. Це для малюків, яким будуть надаватися в інфекційних відділення саме лікувальна допомога. І так само в тубдиспансер для підлітків. Всіх інших ми готові були відправляти в інші заклади.
Дивіться нас на YouTube
- На Буковині кілька медичних закладів залишилися без фінансування. Це туберкульозний диспансер, психіатрична лікарня, госпіталь для ветеранів і хоспіс, де лікувалися хворі на туберкульоз. Яка доля цих закладів?
- Вони не залишилися без фінансування. Вони отримують значно менше, ніж отримували до переходу на фінансування через НСЗУ. Безумовно, вони мали час, щоб підготуватися до таких умов, їх було попереджено раніше. Вони мали вжити певних заходів по оптимізації, по перепрофілюванню. Наприклад, так зробила Вашківецька лікарня, яка мала закриватися. Вони зберегли колектив і зберегли лікарню. Однак, наразі це є проблема не тільки чернівецька, це проблема всієї України. Психслужба, тубслужба і ряд інших опинилися без фінансування. Ми розуміємо, що лікарі знаходяться без зарплати. Частково ми пробували їх підтримувати з обласного бюджету, коли мали певні резерви, які дуже швидко вичерпалися з коронавірусом. У нас була субвенція на підтримку таких закладів, але цю субвенцію перенаправили на доплати 300% медикам, які працювали у березні. Ми зараз залишилися абсолютно без фінансування. Наразі є такий підтримуючий пакет НСЗУ, який отримуватимуть всі лікарні, які отримали менше фінансування, ніж субвенційне минулого року. У мене в кабінеті знаходяться декілька планів розвитку таких закладів. Там є у мова, що вони мають розробити план розвитку. Цього року їх ще підтримують. Наступного року ніхто не буде так само зважати, тому що є певні умови стосовно того, що виживають сильніші. Пацієнт іде туди, де надається медична допомога. Якщо ці заклади виконували якусь соціальну функцію, вони мають так само фінансуватися. Ми найближчим часом затвердимо плани розвитку та контролюватимемо їх виконання. Цю підготовчу роботу ми робимо дуже швидко.
- Ви також опікуєтеся питаннями захисту прав дітей. Які напрацювання вже маєте?
- У нас, насправді, служба з прав дітей працює дуже гарно стосовно усиновлення, створення будинків сімейного типу. Абсолютно прогресивно працюємо, по показниках ми попереду. Але у нас є реформа деінституалізації, де нам щорічно потрібно зменшувати кількість дітей, які перебувають цілодобово у шкільних закладах, так званих інтернатах. Коронавірус показав, коли я об’їхала такі сім’ї, що мама може справлятись з дітьми вдома. Так, треба більше зусиль, треба встати раніше, приготувати сніданок, можливо помити дитину, але дитина може йти в школу сільську. А ще органам місцевого самоврядування треба подивитися до таких сімей. А у нас в рамках реформування кількість працівників у соціальних службах, які займаються опікою, зменшується. ОТГ не беруть до себе таких працівників, не створюють служби. І тут в мене питання, а які ми тоді спроможні громади, якщо ми не спроможні подбати за права найнезахищеніших верств населення. У нас у новорічну ніч може дворічна дитина і братик, сестричка гуляти голенькі по території громади і ніхто це не буде помічати. Кількість людей у службах зменшується і ми не до всіх доходимо. Наприклад, сталася повінь і ти розумієш, що вже пройшло два тижні після повені, мама сирота з двома дітьми, а ми до неї ще не добралися.
Так само тема насильства в сімї, яка майже завжди стосується дітей. Це тема, про яку нам необхідно голосно говорити. Бентежить те, що у нас дуже слабо розвиваються інші форми сімейного виховання, так звані патронатні сім’ї, малі групові будинки сімейного типу. У Чернівцях немає ні притулку, як в інших містах, для таких сімей, де ми могли б їх приютити. Реформа деінституалізації говорить про те, що ми не можемо як раніше у дім малютки посиляти цих дітей. У нас немає жодної патронатної сім’ї в Чернівцях. Куди підуть ці діти? В лікарню, напевно дивитися на стіни. А реформа медична каже, що таку послугу не оплачують лікарням. І тоді стає питання, хто рахував у Чернівцях, що вигідніше? Доплачувати лікарням, щоб маленька дитинка дивилася в стелю чи доплачувати патронатній сім’ї чи створити сімейний груповий будинок. У нас пласт роботи, який абсолютно потребує системної роботи.
- Законодавчо впливати на такі громади маєте право?
- Поки що ні, ми шукаємо механізми. Ми хотіли, щоб це була більш глибше законодавчо така відповідальність. Поки що ні, пробуємо достукатися. Складно в цій темі працювати, тому що вона не стосується кожного. У медичний заклади ви йдете більше, дороги стосуються вас, а тут воно не помітно. Не помітно, що в Чернівцях немає сімейного будинку, не помітно, що немає патронатних сімей.
- Наталю, подіться «мамським» секретом. У вас дуже багато повноважень. Як ви це все поєднуєте з вихованням трьох донечок?
- В мене старша донечка Аня зараз замінює не лише старшу сестру, а й частково маму Уляні та Каті. Наприклад, Уляна цей рік вчилася завдяки Анюті. Так сталося, що і чоловік далеко знаходиться і тут повністю її заслуга. Моя заслуга – це вранці зготувати обід, стараюся тепер приїхати на обід додому, але трохи треба звикати і навчитися перемикатися, тому що робота дуже затягує і ти відчуваєш, що ти перетворюєшся на працеголіка і дуже важко навіть вихідні перебувати. В цілому справляюся завдяки тому, що всі знаю, що мої діти з перших днів дуже самостійні, ми в них це дуже зростали. Вони мене підтримують, жарти якісь про коронавірус мені закидають. Одного разу мені ліжко розстелили у іншій кімнаті, сказали йти у самоізоляцію (сміється).
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
