Алея зірок: Іван та Марія Миколайчуки

Іван Миколайчук

Актор, режисер. Геній українського кінематографу.

Неповторний, неперевершений, самобутній і харизматичний. Таким Іван Миколайчук був, є і залишиться навіки в історії українського кіна.

Його ролі вийшли далеко за межі стрічок, в яких вони були показані. Чи не найяскравішим прикладом можна назвати образ козака Василя з фільму «Пропала грамота». Веселий, відважний, кмітливий, красень на білому коні, і водночас простий, щирий та відданий козак став взірцем мужності й відваги, гумору й дотепності для цілих поколінь. Але обличчя козака Василя без Іванового обличчя годі й уявити.

Ще студентом Миколайчуку довірили роль молодого Шевченка у стрічці «Сон». Це був 1964 рік. Те, як Іван зіграв Тараса, те, як він достоту тонко й емоційно передав його натуру, вразило кінознавців.

Тоді ж він проходить відбір на роль Івана у фільмі Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». Вже на прослуховуваннях талант хлопця запримітили досвідчені кіномитці. Без вагань головну роль віддали саме йому.

Фільм перевершив усі очікування. 39 міжнародних нагород, 24 Гран-прі різноманітних кінофестивалів у 21 країні світу і місце серед рекордів Книги Гіннеса.

Після 1971 року, коли на екрани вийшов «Білий птах з чорною ознакою», українське кіно вийшло на новий рівень. І задав той рівень Миколайчук. Почалася епоха українського романтичного кіно.

«Пропала грамота» 1972-го року теж задала новаторський тон кінематографу. Чільне місце в ньому зайняла українська пісня, українська музика. Іван Миколайчук виступив фактично співрежисером стрічки й добряче доклався до створення веселої й патріотичної небилиці про відважних козаків.

Читати ще: Алея зірок: Андрій Кушніренко і Анатолій Литвинчук

Проте будь-який відхід від традицій, новації у кінематографі, патріотизм у культурі в час жорсткої цензури й безголового пролетаріатизму обрубав Іванові творчі «крила». Ще після виходу на екранах кіна «Анничка», де Миколайчук зіграв молодого гуцула, який став на бік УПА, молодий актор потрапив під пильне око відповідних органів. Донощики писали на нього кляузи, лунали звинувачення у націоналізмі. Невдовзі його затаврували як  «людину ворожої ідеології». Двері до великого кіно зачинилися.

Та ще й Параджанова, друга і наставника Івана Миколайчука, запроторили до в’язниці через ефемерний «націоналізм». «Тіні забутих предків» заборонили до показу.

Актора і режисера намагалися такими ницими вчинками переломати через коліно. Проте він не здавався. І вже в 1979 році з труднощами та все ж вдається зняти «Вавилон ХХ». Фільм, у якому Миколайчук сатирично й по-філософськи показав насадження комуністичної ідеології на простодушний світогляд нашого народу. В фільмі Іван був і актором, і режисером, і сценаристом, і навіть композитором.

Перед смертю Іван Миколайчук ще створив «Таку пізню, таку теплу осінь», зіграв у п’яти фільмах і написав декілька сценаріїв.

Відійшов у вічність 3 серпня 1987 року. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

Марія Миколайчук

Співачка, артистка, фольклористка. Золотий голос України.

Марічку Миколайчук без згадки про її безмежно талановитого чоловіка Івана уявити важко. Хтось може подумати, що вона завжди чаїлася у тіні слави свого чоловіка, але насправді то не так.

Марія та Іван були парою. А в парі обоє рівні, адже без одного не може бути й другого.

Прекрасний голос Марічки звучав на різноманітних сценах України, Радсоюзу й світу. Вона була учасницею Українського народного хору імені Г. Верьовки. А також співала у фольклорному вокальному тріо «Золоті ключі» разом із Ніною Матвієнко й Валентиною Ковальською. Поява тріо завдячує чоловікові Марічки Іванові, який дуже любив народну пісню й дуже хотів, щоб тільки найпрекрасніші голоси її співали.

Народилася Марія Миколайчук 8 квітня 1941 року в селі Витилівки Кіцманського району. Після закінчення студії в Чернівецькому муздрамтеатрі працювала там акторкою. Згодом перебралася до Києва, де ввійшла до складу знаменитого хору імені Верьовки.

У 1962 році вийшла заміж за Івана Миколайчука. І на все життя стала його вірною опорою, підтримкою та розрадою.

Щороку в день народження Івана приїздить до його родинного обійстя в Чорториї.

Має звання Народної артистки України.