Алея зірок: Петро Ончул та Софія Ротару

Петро Ончул

Оперний співак, музичний педагог. Неперевершений баритон української сцени.

Петро Ончул своїм потужним співом захоплював серця слухачів по всьому світу. Його голос звучав зі сцен Англії, Німеччини, Італії, Іспанії, Бельгії, Франції, США тощо.

Народився Петро Ончул 30 грудня 1936 року в селі Коритне. До музики був привʼязаним з раннього дитинства. У чотири роки вже співав у церковному хорі. І хоча після семирічної школи подався вчитися на столяра, та мрій про музичну професію не розвіяв.

І вже в 1957 році розпочав навчання в Чернівецькому музичному училищі. Туди його взяли навіть без екзаменів, лише через голос. У 1961 році продовжив музичні студії за спеціальністю «академічний спів» у Львівській консерваторії.

Одразу по завершенні консерваторії в 1966 році був запрошений до Донецького академічного оперного театру. Там він став солістом. Першою його сценічною роллю був образ Жермона з «Травіати» Джузеппе Верді. Взагалі опера Верді для Ончула була знаковою, адже почувши її вперше, юний Петро вирішив стати саме оперним співаком.

На сцені Донецького театру Петро Ончул зіграв десятки ролей. Він став одним з тих талановитих артистів, які вивели східноукраїнський оперний театр до світової слави.

Свій досвід Ончул передавав молодим співакам. З 1987 року він розпочав роботу в Донецькій консерваторії імені С. Прокофʼєва.

Читати ще: Алея Зірок: Петро Міхневич та Микола Мозговий

Оперну сцену залишив у 60 років. Таким було його непохитне рішення. Хоча й перебував ще в гарній формі, та вирішив поступитися місцем новому поколінню співаків.

Звання «Заслуженого артиста» отримав у 1972 році, «Народного» - в 1980 році.

До початку війни на Донбасі мешкав у Донецьку, згодом змушений був покинути вже рідне для себе місто. Нині живе в Києві та Львові.

Софія Ротару

Естрадна співачка. Легенда української музики.

Незабутній голос Софії Ротару став знаковим для цілої епохи української музичної культури. Без її унікального вокалу важко уявити чимало пісень, які здобули всенародну любов.

З музикою Софія повʼязана чи не від самого народження. Вся її велика сімʼя була музичною, спів і музика в родині дуже шанувалися. Тому й не дивно, що половина дітей обрали собі музичний шлях.

Софія Ротару співала завжди. Школяркою брала участь в районних і республіканський конкурсах, де неодноразово перемагала.

З 1964 по 1968 рік навчалася в Чернівецькому музичному училищі. І вже з перших днів навчання дівчину запросили на виступ до Кремлівського палацу. Будучи студенткою, також взяла участь в ІХ Всесвітньому фестивалі молоді і студентів у Софії (Болгарії), де отримала золоту медаль.

Студентські роки стали доленосними й через знайомство з майбутнім чоловіком Анатолієм Євдокименком. Він був теж студентом і грав на трубі в студентському естрадному оркестрі. Музика поєднала серця закоханих.

По завершенню навчання в музучилищі почала викладати теорію та сольфеджіо в Чернівецькому культосвітньому училищі.

Після знайомства з Володимиром Івасюком Софія Ротару виходить на новий творчий рівень. Те, як вона заспівала пісні Івасюка, зокрема, «Пісня буде поміж нас», «Мальви», «Дві скрипки», «Два перстені», «Стожари» та інші, стало еталонним виконанням його композицій.

За чотири десятиліття творчої діяльності Ротару виконала чимало незабутніх хітів, які й сьогодні є популярними. Співає українською, російською та молдавською мовами.

«Заслуженою артисткою УРСР» стала в 1973 році, через три роки – «Народна артистка УРСР». З 1983 року – «Народна артистка Молдови», а в 1986 році отримала звання «Народна артистка СРСР».

У 2002 році отримала почесне звання Героя України.