Марина Лібанова
- Букініст – ваш другий дім. З чого, власне, почалася ваша робота тут?
- У мене у кількох книгарнях колись працювали подруги. А в книгарні «Наука» на вулиці Заньковецької я тоді працювала бухгалтером. Коли в «Букіністі» звільнилося місце бухгалтера, мені запропонували вести їхню бухгалтерію. З часом директорка «Букініста» теж звільнилася. Тоді книгарня була наче завмерла: перестали приймати старі книги, вважали, що вони не користуються попитом. Не було, відповідно, товарної наповненості – і люди перестали заходити. Це була комунальна книгарня, нічого змінювати вони не хотіли. Так вийшло, що я вирішила очолити «Букініст».
Спочатку було дуже важко, а потім вирулила.
- В чому секрет цієї книгарні зараз?
- По-перше, у нас одне з найкращих у місті розташувань: ми знаходимося на центральній вулиці, біля зупинки, повз нас постійно проходять люди, зокрема, і туристи.
По-друге, наша книгарня особлива тим, що я не змінила її напрямок. Знаю, що в багатьох інших містах «Букіністів» уже немає. Вважається, що старі книги вже нікому не потрібні. Але я вважаю, що ми не просто книгарня – ми як місія. Ми хочемо максимально зберегти все, що було написано. Адже серед старих видань насправді є дуже багато цікавого. Не можна все гамузом викинути.
- Яка ваша улюблена книга?
- У мене багато улюблених книг. Іноді здається, що та книга, яку ти зараз читаєш, і є твоєю улюбленою.
Із класики я дуже люблю Стендаля «Червоне і чорне». Я кілька разів перечитувала цю книгу. Дуже люблю професійне письменницьке викладання. Ціную навіть не стільки сюжет, як те, як він поданий.
Тепер я багато читаю нової літератури. І від цих книг перебуваю довго під яскравим враженням. Зараз, наприклад, читаю «Радіо Ніч» Андруховича. Дійсно, відчуваю, що це майстерний роман. У мене від читання така ж радість, як від споглядання картини.
- Кажуть, Чернівці не читаюче місто. Погоджуєтеся із цим?
- Якоюсь мірою погоджуюся, але зовсім не читаючим наше місто назвати не можу. До нас у книгарню все-таки ходять ті люди, які читають. Звісно, мені би хотілося, щоб їх було більше. Але ж не всі ходять тільки до нас. Ми – не єдині. І це – чудово! Хтось купує книги в інших книгарнях, хтось – в Інтернеті.
Можливо, у Чернівцях дещо інші пріоритети. У столиці, наприклад, гучно анонсують вихід нових книг. І всі біжать і купують ці книги. Я іноді замовляю оці «гучні» книги, але бачу, що в нас на них реакція зовсім інша.
Читайте ще: Впливовий АССпект: Христя Венгринюк про літературу, яку читають сучасні діти
- Ви відвідуєте багато культурних заходів, які відбуваються у місті, чи потрібні, на вашу думку, зміни у культурній сфері, чи культура прекрасно розвивається сама, аби лише не заважали?
- Нам дуже не вистачає культурних заходів. Я би хотіла, щоб їх було більше і на різні смаки.
Я була на дитячій опері у філармонії. Мені багато що сподобалося там, але не все. Наприклад, мені не вистачало більшої сцени. Філармонія могла би такі свої вистави ставити в театрі. Театр заслуговує на те, щоби там проходили не тільки ті вистави, які нам пропонує театральна трупа.
Мені не дуже подобається сьогодні репертуар театру. Мої бажання він не покриває.
Культурній сфері, без сумніву, потрібне втручання. Але це має бути втручання нас, глядачів. Я би, наприклад, дуже хотіла, щоб у нас був ще один театр – альтернативний нашому.
Дуже слабенький у нас ляльковий театр. Вони займають чудове приміщення – могли би щось змінювати. Ми живемо у ХХІ столітті, потрібно іти в ногу з часом.
Влітку у Чернівцях відбулася чудова подія – перформативні читання за романом Марії Матіос «Букова земля». Я думаю, це була одна з найкращих подій «локдаунського» періоду. Я дивилася в онлайні – і була в захваті. Оце вже ривок!
- Книжкові ярмарки потрібні Чернівцям?
- Не треба нікого копіювати, треба придумати щось своє. Можна робити якісь свята книжкові, але не обов’язково стандартні ярмарки.
- Скандал навколо «Української книги» триває вже кілька місяців. Наразі створена нова робоча група, яка намагається розібратися в цьому питанні. Що з цього приводу думаєте ви?
- Мені дуже шкода за цим приміщенням. Це міг би бути класний сучасний літературно-мистецький центр. Тепер він належить людині зовсім іншого напрямку, яка до мистецтва і літератури не має жодного відношення. Тобто ми, не маючи нічого, ще й загубили. А могли би мати. Як і ще кілька таких приміщень. Нехай би там були і кав`ярні, але щоб вони працювали на продаж кави, як однієї з цікавинок того, що відбувається на цьому просторі.
На жаль, останнім часом сама «Українська книга» вже перестала бути тією, якою була від початку. Звісно, пам'ять про неї завжди залишиться в наших літературно-мистецьких серцях. Там відбулося стільки різних, надзвичайних, іноді навіть несумісних подій! Я особисто організовувала там концерт одного приятеля, який зараз живе у Франції. Він в «Українській книзі» грав нам Шопена. Це було вирішено за 2 дні. І люди прийшли, і грав він безкоштовно. І єдиний, кому це не подобалося, - це бармену. Бо він не любив класичну музику.
Але мені здається, що саме в подібних експромтах сьогодні можна висловити сучасну культуру. Вона не може бути вся запланована і розписана за жорсткими сценаріями. Хоча частково, звісно, можна і так. Але іноді потрібні нестандартні речі, розраховані не на велике коло глядачів-слухачів. Бо деяким з нас уже хочеться чогось більшого. І ми не маємо де зібратися, щоби це для себе створити.
Колись у нас відняли клуб «Шепетівка». Там застарілий зал, застаріле відношення до всього. Людям, які туди ходять, звісно, теж треба кудись ходити. Так, це немолоді люди. Але про них ніхто не думає. Треба оновлювати такі застарілі приміщення, вкладати у них гроші. І це не є такі не підйомні гроші, тим більше, у нашому місті! Подивіться на кількість приватного транспорту – це все вартує грошей. Якби хтось щось лишив, як відносить, наприклад, в церкву, можна раз віднести і туди. Щоб у клуб ходили діти, ті ж самі бабусі на свої гуртки в`язання чи плетіння. Це теж дуже важливо. Але в нас навіть не стоїть таке питання в культурі.
- Як ваша книгарня пережила локдаун?
- Ми повинні зізнатися, що ми були відкриті. По-перше, ми торгуємо пресою, місцевими газетами. Не хотіли, щоб вони застаріли і потім пішли на макулатуру.
По-друге, це період календаря. Як на початку січня без календаря? Люди дуже люблять цю групу товарів.
Стільки вдячності, скільки ми отримали за період локдауну, за рік стільки не отримуємо! Ми дійсно були потрібні.
Дні народження продовжувалися, свята продовжувалися – книги купували. Приїжджали і люди з інших міст – заходили до нас, купували щось на пам'ять. Бувало, людина могла провести у книгарні 3-4 години. Обожнюємо таких клієнтів! Вони самі проводять глибоку ревізію наших залишків і знаходять такі дивні речі, що ми навіть не знали, що вони у нас є. Заради такого одного клієнта в день варто було працювати під час локдауну.
- Чи змінилися читацькі вподобання чернівчан за час карантину?
- Так, змінилися смаки читачів і самі читачі. Їх не стало менше, навпаки, з`явилися нові люди, багато молоді. Молодь приходить і каже: «Я не знаю, що читати, але дуже хочу». І вони не завжди хочуть сучасної літератури, вони шукають класику. Стара література знайшла іншого свого покупця.
Купують багато дитячої літератури, краєзнавчої.
- Чи вигідно сьогодні продавати книги? Чи прибутковий у вас бізнес?
- Ні, зовсім. Ми за рік втратили величезну суму в обороті. Але кожен, хто зайшов і сказав «дякую», - це найважливіше, заради чого ти виходиш.
Можу точно сказати, ми не плануємо нічого змінювати. Закриватися ми не будемо.
Наші новини є у Facebook
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
