Впливовий АССпект: Я не вірила, що можуть стріляти в людей

Коли зібрався Майдан, їй було 19. І вона щиро вірила, що тепер в Україні все зміниться на краще. Головне – згуртуватися і відстояти свою землю. Нині ж вона чітко усвідомлює: українцям треба працювати над собою, аби стати не просто людьми України, а справжніми громадянами. Про те, як Майдан змінив життя та самоусвідомлення, «Впливовому АССпекту» розповіла Юлія Доліба, прес-секретарка УПП в Чернівецькій області.

- У Київ на вулицю Грушевського я приїхала в січні 2014 року. Ночувала у будинку профспілок, а вдень разом з усіма стояла на барикадах.  Була вражена єднанням і згуртованістю людей. У той момент ані статус, ані вік, ані посада не мали значення. Пам`ятаю, підковзнулася – мене притримали. Підняла голову, а переді мною весь Майдан у мініатюрі: дідусь, чоловік з портфелем, жінка в дорогій шубі та хлопчик-студент. Усі вони – такі різні! – одночасно простягнули мені руку допомоги. Саме це досі для мене – візуалізація всього Майдану, - зізнається Юлія Доліба. – А потім була інша, дуже болісна картина: коли матері стали живим щитом між беркутівцями та людьми. І одна жінка впала на коліна перед хлопцями зі щитами та зброєю. Я подумала: Боже, як це страшно, коли твій син – з іншої сторони, проти свого народу. Стало дуже шкода за те, що, по суті, не з нашої волі, в нас змінилися орієнтири.

- Орієнтири дійсно змінилися, але ж була мета…

- Зараз, коли минуло 4 роки від тих подій, вважаю, першочергової мети, за яку стояв Майдан, досі не досягнуто. Проте ми досягнули тієї мети, яку від початку навіть перед собою не ставили: зрозуміти, що означає бути українцем. Бо насправді до Майдану не було такої самоусвідомленості, самоідентифікації. Тепер вона є. Однак цього мало для того, аби вважати, що ідея Майдану реалізована.

Читайте ще: Впливовий АССпект: Про Україну, українців та мрії після війни

- Юлю, що для тебе означає втілити у життя цю ідею?

- Моє життєве кредо – бути відважною. Але не в сенсі показовості та героїзму. Бути відважною в моєму розумінні – це вміти брати на себе відповідальність, бути сміливим, робити непопулярні кроки задля досягнення популярної мети. Власне, саме із цих міркувань я наважилася піти працювати у зовсім нову для України структуру – патрульну поліцію. Я змінююся тут і працюю так, як уявляю мають працювати громадяни успішної України.

Звісно, важко буває. Бо насправді 4 роки тому в мене були романтичні настрої. Мабуть тому, що я сформувала навколо себе таке оточення: розумні, активні люди. Здавалося, всі навкруги такі. Та коли вийшла із так званої зони комфорту, побачила, що крім тих людей, якими я себе оточила, є інші. І певний час почувалася розгубленою.  

Страшно було, коли почалися розстріли на Майдані. Я не вірила, що зможуть стріляти в людей. Не вірила, що можуть вбивати беззбройних. А коли ми з друзями збирали гроші на ліки для тих, хто стоїть на Майдані, якась жінка в Чернівцях сказала мені: «Весь Киев разгромили! Брущатка же дорогая!». Я не могла повірити, що в той час, коли вбивають людей, можна думати про бруківку! І тоді я зрозуміла, що за Україну піднялися  далеко не всі. Були і залишаються байдужі, яким і зараз все одно, що відбувається у країні.

- Це розчарування?

- Я не розчарувалася в ідеях Майдану. Ні, я і досі в них вірю! Просто зараз усвідомлюю, що для того,  аби вони реалізувалися, потрібно дуже багато працювати над собою. В Україні багато людей, але дуже мало громадян. А нам усім треба вчитися бути громадянами своєї країни. Це - не пафосне слово. Громадянин – це відвага, відповідальність, законність, ініціативність. Це поняття вміщує в собі дієві чесноти. Як на мене, громадянин дорівнює дієвий. При чому дієвий на практиці, а не «диванний експерт». Адже бути лідером думок , спираючись на популістичні гасла, дуже легко. Але людям треба об`єктивно і фахово пояснювати ті чи інші речі. Тільки так ми виховаємо громадянина в собі.

Вам буде цікаво: Чотири роки тому беркутівці штурмували Майдан

- З лютого 2014 року державотворення ніби почало новий відлік. Погодься, старт цьому відліку дали саме ті люди, які вийшли на Грушевського і віддали життя за нову Україну?

- У мене на Майдані був дуже цікавий момент: хлопець подав мені руку, коли йшла біля барикад, а я запам`ятала його очі – блакитні, як весняне небо. Хоч і втомлені, сповнені сліз, але в них читалася надія. Ці очі стали для мене символом нової України. І зараз, коли втомлююся, згадую саме їх.

А ще розумію: у світі стільки зла, війни, голоду, а ми, на жаль, ще й сваримося та боремося один з одним. Треба змінювати свідомість, бути добрішими, працювати над собою, допомагати ближньому. Саме за таку Україну стояв Майдан.